Просвітництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії, вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права

Прогре́сс (лат. progressus — движение вперёд, успех) — направление развития от низшего к высшему, поступательное движение вперед, к лучшему. Противоположность — регресс

Регре́сс (лат. regressus — возвращение, движение назад):

Регресс (история) — переход от более высоких форм развития к низшим, движение назад, изменения к худшему; противоположность прогрессу.

Регресс (экономика) — право на предъявление претензий к третьей стороне.

Регресс (биология) — преобладание в популяции смертности над размножаемостью.

Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах.

Природні права належать людині від її народження вже тому, що вона — людина, випливають з природи людини й пов'язані з нею, тобто є особистими правами (наприклад право на життя або право на повагу до людської гідності — стаття 27 та 28 Конституції України) й у цьому сенсі є невідчужуваними та невід'ємними протягом життя людини

Кант, за його словами, здійснив коперниканський переворот у філософії, довівши, що потрібно не знання (розум) узгоджувати з предметами, як це робили попередні філософи, а предмет зі знанням (розумом). Тобто, джерело всезагальності й необхідності знання він пропонує шукати не в об'єкті, а в суб'єкті. Світ наукового пізнання не є світом самим по собі (догматизм), але він не є також лише відчуттям людини (скептицизм)

Субъект (философия)  — носитель действия, тот, кто (или то, что) познаёт, мыслит или действует, в отличие от объекта (как того, на что направлены мысль или действие субъекта).

Об'єкт (філософія) — матеріальний предмет пізнання і практичного впливу з боку людини (суб'єкта); будь-який предмет думки, дослідження, художнього відображення тощо.

Усі аналітичні судження цілковито базуються на законі суперечності та за своєю природою становлять пізнання a priori, незалежно від того, чи емпіричні; чи ні поняття, що слугують їм за матерію. Адже якщо предикат якогось ствердного аналітичного судження вже наперед мислиться в понятті суб'єкта, то його й не можна без суперечності за­перечити стосовно суб'єкта; так само його протилежне в аналітичному, але заперечному судженні необхідно заперечується щодо суб'єкта, і то також, згідно із законом суперечності. Так стоїть справа з положеннями:

Категори́чний імперати́в — фундаментальний моральний принцип Канта. За Кантом, існує один і тільки один фундаментальний моральний принцип: діяти так, щоб завжди розглядати інших людей як цілі, і ніколи тільки як засіб. Цей принцип є імперативом (командою), і він є категоричним (застосовується без винятків, у всіх випадках, місцях і обставинах). Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій.

Панлогизм (от греч. πᾶν — все и λόγος — мысль, слово, разум) — метафизическая теория, согласно которой всё существующее представляет собой воплощение разума или логоса.Предпосылки концепции панлогизма присутствуют в учении об идеях Платона и философии стоиков[4]. В философии Нового времени близко к панлогизму учение Спинозы, где мышление является одним из свойств субстанции. В завершённой форме панлогизм представлен в философии Гегеля[1][5], для определения которой термин панлогизм впервые применяет немецкий философ Эрдман

Діале́ктика (грец. διαλεκτική — мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку.Слово «діалектика» походить із Древньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого й дав назву діалектичному методу у філософії. У різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки.

Триада (философия) — термин, означающий тройственный ритм движения бытия и мышления.

Позитиві́зм (лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання має синтезуючий і прогностичний потенціал.У філософії позитивізм — напрям, що ґрунтується на зазначеній установці. Позитивізм, як напрямок філософії, зародився в кінці 19 ст., і значною мірою сформував сучасну наукову методологію: розуміння взаємодії між дослідним та теоретичним знанням, розпізнавання істинних та хибних тверджень, тощо.В еволюції філософії позитивізму можуть бути виділені кілька етапів.

Романтизм (франц. romantisme) — літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін «романтизм» упроваджують безпосередньо його перші представники — німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлеґеля)

Волюнтари́зм (лат. voluntas — воля) — направление в философии, признающее волю первоосновой всего сущего.Термин «волюнтаризм» был введён в конце XIX века социологом Ф. Тённисом. Однако волюнтаристские идеи в этике и в философии выдвигались и раньше А. Шопенгауэром, Ф. Ницше, А. Бергсоном.

Пессимизм (нем. Pessimismus от лат. pessimus — наихудший) — отрицательная оценка человеческой и всемирной жизни.Весьма распространённую элементарную форму такой оценки мы находим в пессимизме сравнительно-историческом; от Гесиода и до наших дней каждая эпоха считала себя наихудшей. Очевидно, что люди субъективно особо чувствительны к бедствиям своего времени, и этот вид пессимизма — естественная и практически неизбежная иллюзия. Теоретически мы от нее освобождаемся тогда, когда узнаем факт её повторения в разные эпохи, в самых разных исторических условиях.b

Иррационали́зм (лат. irrationalis — неразумный, нелогичный) — направление в философии, настаивающее на ограниченности человеческого ума в постижении мира. Иррационализм предполагает существование областей миропонимания, недоступных разуму, и достижимых только через такие качества, как интуиция, чувство, инстинкт, откровения, вера и т. п. Таким образом, иррационализм утверждает иррациональный характер действительности.

ИСТОРИЦИЗМ - стратегия исторического (и - шире - гуманитарного) познания, предполагающая постижение истории с парадигмальной позиции снятия субъект-объектной оппозиции внутри когнитивной процедуры. Складывается на рубеже 19-20

Психоана́лиз (нем. Psychoanalyse) — комплекс психологических теорий и методов, предназначенных для объяснения роли бессознательного в жизни человека, а также один из методов психотерапии, получивший широкое распространение в Европе (с начала XX века), США (с середины XX века) и Латинской Америке (со второй половины XX века).

Свидомость — (укр. рас. «національна свідомість» — «нациАнальная сознательность») — специфическая форма особо запущенного ФГМ, распространенная среди украинских поцреотов[1]. Руccкий приблизительный соответственник — фофудья, хотя в отличие от фофудьеносцев, свидомые в своём большинстве не открещиваются от этого обозначения, так как изначально в него был вложен лишённый отрицательной окраски смысл.

Надсвідомість – ще один різновид свідомості, невловима духовна субстанція, що перебуває поза свідомістю, своєрідна перехідна ланка між позасвідомістю та свідомістю (у словнику визначення відсутнє).

Підсвідомість – різновид свідомості, що не фіксується приладами; тісно пов'язана зі свідомістю, можна припустити, що перебуває в глибинах (цьому іменнику "Словник української мови" визначення не дає).

Сублимация

переключение психической энергии из одного состояния в др.; процесс, в ходе которого инстинктивные энергии переключаются в неинстинктивные формы поведения. Через это понятие З. Фрейд объяснял те типы человеческой активности, которые не имеют видимой связи с сексуальностью, но порождены силой сексуального влечения: "Сексуальное влечение обеспечивает труд огромной массой энергии; это происходит в силу присущей ему способности изменять свою цель, не ослабляя напора. Эта способность менять первоначальную сексуальную цель на другую, несексуальную, но психологически ей близкую, называется сублимацией".

Комплекс (рос. комплекс, англ. complex, нім. Ko(m)planarität f, Komplex m) – сукупність предметів чи явищ, що становлять єдине ціле.Термін має широке застосування.

Колективне несвідоме — це менш за все якась вімороджена система особистості, це об'єктивність, що охоплює весь світ і відкрита для всього світу. Я тут є об'єктом усіх суб'єктів на протилежність моїй буденній свідомості, де я завжди виступаю суб'єктом, що має об'єкти. "Загублений в самому - собі" — ось вдалий вираз, що характеризує цей стан, стверджує Юнг.

Архети́п (грец. άρχή (arche) — початок і грец. τυπος (typos) — тип, образ; прототип, проформа) — прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. Це поняття, що походить від традиції платонізму і грає головну роль у «аналітичній психології», розробленої Юнґом, що вплинула на сучасну культурологію. У філософії Платона під архетипом розумівся осяжний розумом зразок, «ейдос», у схоластів — природний образ, відбитий у розумі, в Августина Блаженного — споконвічний образ, що лежить в основі людського пізнання.

Экзистенциали́зм (фр. existentialisme от лат. exsistentia — существование), также философия существования — направление в философии XX века, акцентирующее своё внимание на уникальности иррационального бытия человека. Экзистенциализм развивался параллельно родственным направлениям персонализма и философской антропологии, от которых он отличается прежде всего идеей преодоления (а не раскрытия) человеком собственной сущности и большим акцентом на глубине эмоциональной природы.

Екзистенціалізм (лаг. existentia — існування) — суб'єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини. Екзистенціалізм є духовним спадкоємцем ірраціоналістів Керкегора і Ніцше. Саме поняття екзистенції, як відомо, було впроваджене у філософію Керкегором, який різко протиставив суб'єктивне унікально-неповторне існування (екзистенцію) людини об'єктивному існуванню речей світу. Від Ніцше екзистенціалісти перейняли трактування людини як вольової (ірраціональної) істоти, а не розумної (раціональної), що було притаманне класичній філософії Нового часу. Помітний вплив, особливо в методологічному аспекті (в способі обґрунтування, в категоріальному апараті)

НАЇВНІСТЬ свята́ наї́вність (простота́). Надто довірлива, щира, прямодушна і т. ін. людина. — Не вдавайте, отче, з себе святу наївність. Все ви добре знаєте (М. Стельмах); — Яка краса! Який вечір! — вдаючи святу наївність, захоплювався Сидір Сидорович (Л. Дмитерко); — О, свята простота! ..Ти й досі, мов дитина, наївний (Ю. Шовкопляс).

Інтроекція — захисний механізм психіки, (від лат. intro — всередину та лат. jacio — кидаю, кладу) при якому особа (суб'єкт) переймає судження, властивості, способи поведінки оточуючих (найчастіше — значимих близьких — батьків).Інтроекція вважається нормою в процесі виховання моральності у дітей, передачі знань. Стає патологічною у разі, коли особа не в змозі критично поставитися до «інтроекту» та/або визначити його джерело.

Абсу́рд (от лат. absurdus, «нестройный, нелепый»; от лат. ad absurdum, «исходящий от глухого») — 1) нечто нелогичное, нелепое, глупое, из ряда вон выходящее, противоречащее здравому смыслу. 2) В математике и логике, обозначает, что какой-то элемент не имеет никакого смысла в рамках данной теории или системы, принципиально несовместимый с ней. Хотя элемент, который является абсурдом в данной системе, может иметь смысл в другой. 3) В повседневном обиходе бессмыслица, небылица, бред, чушь, гиль.

Свобода — это наличие у человека или процесса возможности выбора варианта и реализации (обеспечения) исхода события. Отсутствие такого выбора и реализации выбора равносильно отсутствию свободы — несвободе. (см. также Степени свободы).В определенном смысле, понятие «свобода» противоположно понятию «необходимость».В этике «свобода» связана с наличием свободной воли человека. Свобода воли налагает на человека ответственность и вменяет в заслугу его слова и поступки. Поступок считается нравственным только в том случае, если он совершается свободной волей, является свободным волеизъявлением субъекта. В этом смысле этика направлена на осознание человеком своей свободы и связанной с ней ответственности.

 

?

апріорн

Апостиріорний

судження синтитичні

вігілізм                               

воля до влади

надлюдина

межова ситуація